Що таке державно-приватне партнерство?
Сьогодні чимало українців потерпають від неякісних комунальних та інфраструктурних послуг, місцевій владі не завжди вдається вирішити ці проблеми, через: брак достатнього фінансування, доступу до сучасних технологій та досвіду управління на належному рівні.
Як забезпечити населення якісними послугами у такій ситуації?
Вже понад 25 років влада в Європі та в США використовують механізм державно-приватного партнерства, він дозволяє залучати приватного партнера до управління, модернізації існуючих та створення нових об’єктів.
Один з найбільш важливих аспектів державно-приватного партнерства – це надання можливості приватному сектору брати участь у відбудові інфраструктури та наданні державних послуг, таким чином залучається більше фінансів, досвіду та управлінських навичок, що за інших умов недоступні для публічного сектору.
Механізм співпраці державного та приватного сектора полягає в тому, що приватна компанія надає певні послуги громаді , користуючись активами, які знаходяться у державній комунальній власності.
Це довгострокове партнерство і суть його полягає у розділенні функцій: щось краще забезпечує державний сектор(лікування, регулювання), а приватний сектор надає інші послуги на найвищому рівні, за умови, що приватний партнер дійсно найкращий у цьому. Це в певній мірі і є суть ДПП.
Органи влади зосереджуються переважно на визначені цілей, співпраці і моніторингу їх досягнення, а також на якості і вартості наданих послуг.
Приватний партнер інвестує власні кошти та ефективно управляє проектом, залучаючи підприємницький досвід та сучасні технології.
Програма державного партнерства не передбачає перехід майнових прав до інвестора, тобто інвестор отримує права користування на протязі якогось тривалого часу, але після того як цей час закінчиться – земля залишається у власності громади, а майно, яке було створено, також переходить до власності громади.
ДПП це не єдиний вид взаємодії між державою, громадою і приватним сектором, тому його часто путають з іншими поняттями. ДПП чітко регулює розподіл ризиків між двома секторами і передбачає фінансову вигоду інвестору, тобто приватному партнеру, що відрізняє ДПП від благодійництва та соціальної відповідальності бізнесу. ДПП не є приватизацією, по закінченню угоди майно залишається громаді.
Застосування ДПП продовжує викликати суперечки і є предметом хибних уявлень та страхів, а тому найважливішим фактором успіху проекту, є прозоре залучення партнера шляхом конкурентного конкурсу, а також правильна інформаційна політика, це убезпечить довгостроковий проект від проблем при зміні влади і мінімалізує протистояння між споживачами і тими, хто надає послуги.
Кріс Шугарт: «Я бачу кілька важливих різних підходів комунікаційної стратегії, перший – просто дізнатись про очікування споживачів, громадськості та зацікавлених сторін, це означає, що потрібно зробити справжнє дослідження, а не покладатися на вигадки та плітки. Друга річ – забезпечити їх інформацією».
Завдяки ДПП в стару систему приходять інноваційні рішення.
Приватний партнер залучає в проекти не лише капітал , а й сучасні технології, за його плечима великий досвід з ефективним використання наукових досягнень.
На основі ДПП передаючи свої активи у користування приватному підприємству , громада отримує не лише гарантії їх збереження, а також перспективи їхнього розвитку та поліпшення.
ДПП передбачає часткову передачу відповідальності на приватного партнера, тепер основні комерційні ризики бере на себе приватний партнер , тим самим полегшуючи фінансові навантаження на місто.
Одним із ключових моментів ДПП, що відрізняє його від постачання послуг, це те, що користувачі починають платити тільки тоді коли отримують послуги.
Залучення інвестицій вивільняють бюджетні кошти, що дозволяє спрямувати їх у соціальну сферу, оплатити послуги для найменш платоспроможних громадян.
Конкурсний відбір приватного партнера запорука максимальної ефективності використання державних ресурсів, адже через чітко закріплений договором перелік ризиків і відповідальності посилюється підзвітність, що гарантує кращий контроль над встановленим рівнем обслуговування протягом тривалої угоди.
Попри різноманіття форм і видів, способів використання ДПП, основні етапи у всіх проектах подібні : спочатку ініціатори розробляють ідею проекту і готують техніко-економічне обгрунтування, після чого, пропозицію пакетом подають на розгляд до місцевої ради, яка проводить аналіз ефективності ДПП, виявляючи можливі ризики, паралельно громаду інформують про потенційне залучення приватного партнера до управління майном міста.
ДПП має 3-4 етапи протягом якого ви можете обговорити проект і уточнити технічні характеристики, після того як було проведено консультації із зацікавленими сторонами, а фахівці дали оцінки всім аспектам проекту, місцева влада проводить відкритий конкурс між потенційними партнерами, місцева рада розглядає пропозиції і визначає переможця з яким укладає договір ДПП, протягом реалізації проекту орган місцевого самоврядування проводить моніторинг і аналіз виконання на основі звітності приватного партнера, після завершення проекту проводиться аудит стану майна, приймається рішення щодо того чи оголошувати новий конкурс ДПП чи передати управління до комунального підприємства.
Фахівці програми розвитку ДПП впевнені кожен з втілених проектів поклав початок запровадженню ДПП в Україні.
Один з найважливіших аспектів програми розвитку ДПП не тільки її творення в інших містах, а те щоб посадові особи отримали розуміння щодо ДПП і були здатними розробляти свої власні програми в різних секторах.
Матеріал взято із сайту: www.sfii.gov.ua
